Багато випускників Київського інституту бізнесу та технологій – успішні та реалізовані в житті люди. Один з них – Панфілов Дмитро Анатолійович, керівник психологічного центру «КМТ», випускник факультету психології 2006 року. У своєму інтерв’ю він описав непросте становлення і розвиток своєї професійної кар’єри, що буде цікаво почитати нашим майбутнім випускникам.
Добрий день, Дмитро Анатолійович. Якщо Ви не заперечуєте, я почну з питань про Вашу юність, адже саме туди йдуть корені становлення особистості. Розкажіть, будь ласка, про Ваші професійні інтереси в старшій школі, і коли саме Ви визначилися з вибором майбутньої професії?
Насправді все було досить непросто. Після 9 класу я перейшов з англійської школи до технічного ліцею, що б в подальшому вступати до Політехнічного. Та з’ясувалося, що я був не готовий перейти з гуманітарної школи – математику такого рівня я не тягну, до КПІ не потраплю, та вже й не хочу . У випускному класі у мене прокинувся інтерес до генетики, я готувався вступати до Університету імені Шевченка на біологічний. В результаті занять з репетитором, я придбав гарні знання з біології, але за конкурсом я не пройшов. Також намагався вступити на соціологію в «авіаційний» (Національний авіаційний університет – ред.), але теж не вийшло. Зате зрозумів, що мені потрібно поступати на психологію, і потрапив туди через підготовчі курси НАУ на наступний рік. Стиль викладання в «авіаційному» дуже академічний, що приносило дискомфорт моєму практичного розуму, і взагалі ніяк не в’язалося з моїми уявленнями, що таке психологія. І після першого курсу я пішов з «авіаційного», хоча я був «на петлі». Потім вже вступив в КІБіТ.
Чому Ви обрали саме КІБІТ?
На той момент я не збирався йти в психологію, бо зрозумів, що це все не моє. Я як раз був в бізнес-проект, і мені не хотілося вищої освіти взагалі. Але мама натиснула, сказала: «Так не можна!», І запропонувала мені ВНЗ, де вчилася її знайома, і був дуже помірний контракт. Коли я прийшов, навіть і не думав, що конкретно потраплю на факультет “Психології”. Але потім вирішив: «Я вже вчився на психології, мені все одно … Ок, нехай буде психологія … Знову» На той момент я ще не збирався працювати майбутнім психологом. Це був просто вибір на користь здобуття вищої освіти.
Це ж треба, як формальне викладання здатне відбити інтерес до спеціальності. Так коли все-таки Ви зрозуміли, що навчання Вам подобається?
Я зрозумів це дуже швидко, минуло буквально пів року. Справа в тому, що в КІБіТ була дуже цікава підбірка викладачів. Одночасно були практики, які дійсно викладали, використовуючи приклади з реального життя. А коли я почав вивчати предмет, пов’язаний з тренінгами, зрозумів – все це моє. У мене стався інсайт (осяяння – ред.): я усвідомив, що це 100% моє і, що я буду займатися тренінгами. Ось тут і почався мій усвідомлений вибір.
“Викладач із великою гордістю говорив про те, чим він займається, це надавало тобі відчуття значущості професії”
Які навчальні дисципліни сприяли вашому становленню як професіонала?
Звичайно, «Загальна психологія». Також тренінг із комунікативності – це 
було дуже круто, Надалі «Патопсихологія», що було цікаво. Причому ці предмети були у нас досить рано – на першому і другому курсі, але для мене на той момент це було краще. Потім в подальшому були: «Психологічне консультування», «Основи психотерапії» та інші спеціалізовані предмети.
А як ви ставитеся до загальноосвітніх дисциплін? Серед студентів зустрічається думка, що вони взагалі не потрібні і лише відволікають від профільних предметів.
Вчити треба, це сором та ганьба, коли людина, наприклад, не знає які держави в Європі або основи математики. Але коли людина «зубрить» все – це не норма тому, що ти просто ігноруєш те, що подобається. Є кінцеві величини з уваги, концентрації та засвоюваності інформації, а якщо себе дуже сильно розпорошувати – це буде про все і ні про що.
Які викладачі справили на Вас і Ваші успіхи безпосередній вплив?
Був Пєтухов Володимир Едуардович, викладач предмету «Загальна психологія». Він розповідав дуже багато прикладів зі своєї практики, навіть моментами нас шокуючих. Скажемо, він міг пояснювати нам поняття «несвідомої установки» на прикладі жінки, яка зазнала насильства, але несвідомо все для цього зробила (яскравий одяг, очікування транспорту на зупинці пізно вночі, спілкування з незнайомими особами чоловічої статі і т.д.)
Гридковець Людмила Іванівна, завідувач кафедрою психології внесла великий внесок у моє становлення. Вона в цілому дуже впливова, для мене ні з ким не порівняна, фігура в українській психології і дала дуже широкі уявлення про практичне значення в психотерапії.
Ще на першому курсі у нас викладав Молхазов Олександр Ромуальдович. Його лекції були важливі навіть не в плані інформації (він говорив про все дуже складною для першокурсника мовою і не збирався опускати планку), там був інший ефект. Він сам експериментальний психолог, має багато винаходів, і був для нас як світоч, який дозволяв думати, що ти теж можеш досягти чогось в психології. Викладач з великою гордістю говорив про те, чим займається, це надавало тобі відчуття значущості професії.
Чи вивчали ви інноваційні методики або підходи, які змогли використати у вашій робочої діяльності?
Що стосується навчання, Людмила Михайлівна Гридковець дала дуже широкий, особливо на ті часи, перелік психотерапії, і це було круто. З третього курсу я пішов на довгострокове навчання із транзактному аналізу (що тоді в Україні було великою рідкістю), а згодом – із «гештальт» методик.
“Коли я вчився, це було було класно та безпрецедентно.”
Як ви створили свій приватний проект?
Корені сягають туди, коли я дізнався що таке тренінги і дуже сильно цим «захворів». Почав ходити на тренінги до психологом і практикуючим тренерам. А після другого курсу Людмила Михайлівна Гридковець запросила нас на перший в Києві тренінговий фестиваль «Альфа-фест», де я придбав хороший досвід. Набираючись знань та умінь, потихеньку почав міркувати, як би цим займатися. Ще під час навчання я почав проводити на аматорському рівні тренінги для одногрупників та друзів. І скоро те, що замислювалося як тренування і розвага, почало набувати серйозних масштабів. Вже на старших курсах я зрозумів, що роблю це професійно, і що мій досвід та мої знання дозволяють мені цим займатися. Спочатку це була неформальна організація на рівні КІБіТ – «Клуб молодого тренера». І після закінчення ВНЗ я оформив це як свій бізнес, і розвиваю його до цього дня. Спочатку клієнтів було не так багато, це було паралельно з іншою роботою в сфері HR, але згодом я почав займатися виключно своїм проектом.
Розкажіть, які форми співробітництва Ви практикуєте із рідним ВНЗ після його закінчення.
Моя організація регулярно проводить тренінги в КІБіТ. Ось зараз це була серія тренінгів для приймальної комісії. Також ми проводимо тренінги для викладачів на комунікацію зі студентами, тренінги із студентської мотивації, тренінги «Команда освіти» (для формування команди, яка зможе злагоджено працювати над одним проектом). Більшість тренігів відбувається у межах освітньої програми “Психологія бізнесу”.
Вищі навчальні заклади сприяють не тільки навчанню, а й соціалізації студентів. Який життєвий досвід Ви придбали за роки навчання в Інституті?
Під час мого навчання у ВНЗ була досить ліберальна позиція. Мене не змушували щомиті вчитися, а просто робили цікаво, що б я вчився сам. Плюс вільний доступ до багатьох викладачів – це була своєрідна «аура» романтизму у навчанні. А взагалі, у нас була дуже згуртована група, ми багато часу проводили разом поза навчанням, і в навчанні було весело та приємно. Все це створювало добрий та оптимістичний погляд на майбутнє
Чи підтримуєте Ви зв’язок зі своїми однокурсниками, часто збираєтеся?
Ні, ми не збираємося, ніхто цим не займається. У нас начебто була дуже активна група, може, навіть, найактивніша група в КІБіТ за той час, що я бачив, але ми не збираємося.
Оцініть, наскільки сильно змінився КІБіТ після Вашого випуску?
Коли я вчився, це було було класно та безпрецедентно, були нові викладачі-практики, був цікавий рух, але було мало структурності. На даний момент Інститут комплексно та стратегічно підходить до навчання та розвитку студентів. У цьому сенсі він змінився, і перетворився на більш сучасний ВНЗ. Моє серце, лежить там, де я вчився, але якщо думати головою, КІБіТ дуже змінився у кращу сторону.
Що б Ви побажали нинішнім і майбутнім студентам Київського інституту бізнесу і технологій?
По-перше, брати відповідальність за успіхи та неуспіхи на себе. Що ти будеш вчити, наскільки ти будеш залучений, що ти будеш робити, наскільки ти будеш замислюватися, що буде після закінчення ВНЗ – від цього залежить майбутнє. Майбутнє починається із сьогоднішнього дня – що ти робиш сьогодні, якимось чином відгукнеться тобі завтра.
І ще я б побажав поєднувати «приємне із корисним». Тому, що дуже важливо, по-перше, комунікувати з однолітками, плюс навчання в радість тоді, коли врівноважене відпочинком або чимось цікавим. Мені здається, що не виживають ті люди, які в школі та університеті «зубрять», але не вміють домовлятися, не вміють створювати свою або втілюватися в іншу атмосферу.
