Кандидатка психологічних наук, доцентка, доцентка кафедри психології Вікторія Харченко стала переможницею Всеукраїнського конкурсу есе на тему:«СВІТ БУДЕ ІНШИМ. КИМ Я СЕБЕ БАЧУ В НОВІЙ РЕАЛЬНОСТІ», присвяченого Дню психолога (23.травня 2025 року). Студентка факультету психології Ольга Цюра – дипломантка конкурсу.
Мета заходу – сформувати новітні стратегії розвитку освітнього процесу та оновити технології збереження і відновлення ментального здоров’я.
Завдання заходу:
- витворити бачення інноваційного ставлення освітян до професійного розвитку особистості в новій реальності;
- з’ясувати методи реагування і подолання викликів сьогодення;
- проаналізувати мотивацію до здоров’язберігаючої поведінки та здоров’язберігаючої компетентності в особистісному і професійному житті учасників освітнього процесу;
- виявити актуальні перспективи професійного розвитку для українців та резервних можливостей відновлення, збереження енергії на робочому місці;
- вибудувати проєкцію життєвих та професійних навичок майбутнього, надати поради підтримки дітей та батьків, що сприятимуть розвитку психологічного, духовного, соціального і ментального здоров’я під час перебудови нашої країни у повоєнний час.
Ольга Цюра
СВІТ БУДЕ ІНШИМ. КИМ Я СЕБЕ БАЧУ В НОВІЙ РЕАЛЬНОСТІ.
Світ навколо мене змінився назавжди після 24 лютого 2022 року… Те, що ще вчора здавалося стабільним і передбачуваним, сьогодні стало крихким, а іноді – просто жахливим і нестерпним.
До повномасштабної війни в мене був невеличкий, але стабільний бізнес – бухгалтерський та юридичний аутсорсинг, викладання бухгалтерського обліку в приватному учбовому центрі. Усе мало своє місце, свій ритм. І раптом – все зникло. Зупинилось.
24 лютого мій брат і мій чоловік пішли захищати нас, Україну. Я залишилась у Києві. Попри всі пропозиції виїхати – я відповіла: я залишаюсь. Бо мені так простіше, бо я можу бути більш корисною – для себе, для рідних, для бізнесу, для країни.
До кінця 2023 року я жила ніби на автопілоті. Робила те, що треба. Трималася – бо від мене залежали інші. Чоловік спочатку був у ТРО, обороняв Мощун, потім – ЗСУ і фронт Донеччини. Брата не стало ще у березні 2022-го під Гостомелем…
Улітку того ж року чоловік отримав поранення. Госпіталь, реабілітація, і знову – служба. І ось, здавалось би, довгоочікувана відпустка. Ми разом. Але я – не знаю, що з цим робити. Агресія, напруга, незрозумілі реакції – і я вперше усвідомила: я нічого не розумію.
Я не знала, як реагувати, як підтримати, як витримати це все. І тоді я вирішила: я маю навчитись. Навчитись розуміти, впоратись, жити. І допомагати іншим.
Саме тому я ставлю собі питання: ким я хочу бути в цьому новому світі? І моя відповідь починається тут…
Після перемоги ми отримаємо не просто відновлення, а переосмислення всього: освіти, психологічної підтримки, спілкування, роботи.
Освіта вже не може бути як раніше. В мене перша освіта – педагогічна і я знаю, що викладати як колись неможливо!!! Я уявляю світ, де освіта перестає бути формальністю, а стає джерелом внутрішньої сили, мотивації та відновлення. Де урок – це не суха лекція, а живий простір діалогу, підтримки й розвитку.
У цьому новому світі психологічне благополуччя учня стає базою для успішного навчання, а не його наслідком.
Я бачу навчання як інтеграцію нового досвіду: гейміфікація, навчання через проекти, персоналізовані освітні маршрути, коучингова підтримка, емоційна грамотність. Учень більше не пасивний слухач, а активний дослідник – себе, світу, сенсів. VR-тури, рефлексивні щоденники, арт-методи, інклюзивність, майндфулнес – усе це вже сьогодні має шанс стати нормою, а не екзотикою.
І я хочу бути в цьому – вчитися сама, вчити інших, підтримувати, шукати нове. Бо в новому світі освіта – це про життя. Про стосунки. Про мрії. Про стійкість.
Я розумію, що нова реальність вимагає нових ролей. І саме зараз я знаходжу себе не просто у фаху – а у місії бути опорою для тих, хто поруч. Мій досвід, біль, пошук, адаптація – все це стало ґрунтом, на якому я почала вирощувати нову себе. Себе, яка вміє тримати баланс. Яка не лише знає, як вести облік, а й як відновити рівновагу душі.
Я приймаю рішення: в новому світі я – фахівець, який будує мости. Між цифрами й емоціями. Між розумом і серцем. Між досвідом і підтримкою. Війна забрала багато. Але водночас вона щось і відкрила – в мені самій. Колись я була тією, хто організовує процеси, складає баланси, веде облік – точність, логіка, структура. Але після всього пережитого я зрозуміла: іноді людині потрібно не рішення, а розуміння. Не цифра, а слово. Не звіт, а присутність.
Так я почала шлях у нову професію, я буду психологінею. Не втрачаючи минулого – а інтегруючи його у майбутнє.
Сьогодні я – це мікс бухгалтера, юриста, психолога і жінки, яка пройшла свій фронт. Я розумію людей не з книжок – я була там, де болить. Я знаю, що таке втрачати, не спати ночами, мовчати замість кричати.
У цій новій ролі я бачу себе як провідника. Яка не йде попереду – а поруч. Зі словами: “Я тебе чую. Ми впораємось”.
Здобуваючи нову професію, я зрозуміла, що в професії психолога дуже багато спеціалізацій та направлень, тому дуже хочеться вибрати своє . Я тільки почала свій шлях у психології, та вже за перший рік навчання пройшла курси: «Воєнна травма», «Успішна кар’єра в психології», «Метафоричні карти як універсальний інструмент», «КПТ: від теорії до практики», «Наукова стаття в Q1»;
Під час написання курсової роботи я досліджувала сучасні підходи до добору персоналу в умовах цифрової трансформації. Зокрема, мене зацікавила інтеграція психологічних методів оцінювання кандидатів на прикладі поетапного добору бухгалтерського персоналу.
На основі курсової, під керівництвом моєї наукової керівниці Вікторії Харченко, я підготувала статтю, яка була опублікована у фаховому виданні та представлена на Міжнародній науково-практичній конференції в Люксембурзі. У ній я проаналізувала валідність класичних методик добору кадрів та обґрунтувала ефективність їх поєднання з цифровими інструментами, зокрема в сфері підбору бухгалтерського персоналу. Окрему увагу я приділила створенню психограм як інноваційному підходу до HR-аналітики, який дозволяє комплексно оцінювати професійну та особистісну відповідність кандидатів.
Ця стаття стала для мене стартом дослідницького напряму, який я активно розвиваю протягом навчання. У наступній науковій публікації у Науковому віснику Херсонського державного університету я розширила цю тему, зосередившись на перевагах і ризиках використання штучного інтелекту в процесі добору персоналу. Водночас ці дослідження стали для мене фундаментом для нових ідей та подальших планів. Мій інтерес до сучасної психології праці, технологій і бізнес-процесів лише зростає – і я буду продовжити роботу в цьому напрямку вже на глибшому науковому рівні.
Цей шлях – мій свідомий вибір. Я йду в нього серцем. Бо знаю, що можу бути корисною. І що саме так я реалізую своє нове покликання – бути поруч з людиною в найважчі часи.
Я вірю, що психологія майбутнього – це не лише про “поговорити”. Це про відновлення, дію, системність, комунікацію, ресурсність. І я вже зараз мрію й планую створювати простори, які допоможуть людям оговтатися, зрозуміти себе і зробити свій крок уперед.
Моя перша мрія – створити проект, де рідні військовослужбовців зможуть отримати не лише психологічну підтримку, а й юридичні, бухгалтерські, освітні консультації. Це буде простір, де жінка зможе сказати: “Я втомилася”, – і отримати допомогу, а не осуд.
Після травм, втрат, вигорання… Багато хто не знає, як жити далі. Я мрію про курс, де поєднаються психологія, тілесні практики, фінансова грамотність, арт-терапія – і де жінка знову зможе зібрати себе по частинках.
Я бачу, як багато молодих спеціалістів горять і хочуть допомагати, але швидко вигорають. Бо не мають системи, досвіду, підтримки. Я мрію створити спільноту підтримки для студентів і початківців, де буде місце для рефлексії, супервізії, менторства.
Я знаю, наскільки багато залежить від емоційного стану вчителя. Моя мрія – працювати з освітніми закладами, допомагати створювати здорову атмосферу в колективах, знижувати рівень тривожності, підвищувати усвідомленість, зберігати енергію.
Я багато мрію…. Може і так, але дорогу здолає той, хто йде.
Світ буде іншим – і він вже змінюється. Ми всі вчимося жити інакше: з новими цінностями, новими викликами, новою собою. Я теж вчуся. З болю, з втрат, з любові, з надії.
Я не знаю всіх відповідей, але точно знаю одне: я хочу бути тим, хто підтримує, хто вміє слухати, хто не боїться бути поруч, коли іншим важко.
У новій реальності я бачу себе не просто фахівцем, а провідником – між болем і відновленням, між тишею і новим голосом, між тим, що було, і тим, що народжується.
