Чи багато хто, навіть з корінних киян знає цю частину міста? Куренівка(1). Назва, ймовірно, походить від «курінь» – примітивна житлова споруда, і бере початок від поселення козаків у 17 ст. Коли мене запитують де це, я відповідаю: між Нивками та Оболонню.
Вулиця Білицька — вулиця у Подільському районі міста Києва, місцевості Пріорка, Куренівка, Біличе поле та Замковище. Пролягає від вулиць Вишгородської та Фрунзе до Сирецької вулиці. Достатньо сучасна частина міста. Приватні будинки разом з багатоповерхівками. Навіть новітній бізнес-центр тут влаштувався. Проте, коли сюди потрапляєш, завжди виникає відчуття, що ти потрапив з галасливої, тісної і загазованої столиці в світ, де люди не поспішають, де чутно шум дерев, і ще тут в серпні повітря запашіє яблуками…
На території Куренівки розташований один з найдавніших храмів Києва – Кирилівська церква(2) (середина 12 ст.), до 18 ст. – головний храм Кирилівського монастиря. До речі саме тут, в Кирилівських печерах, за легендами жив Змій Горинич, що поїдав подорожніх.
А сади Пріорки колись були відомі не лише в Києві, їх слава на возах і підводах роз’їжджала по Вкраїні у глечиках з вареннями, конфітюрами і іншою смакотою. Доїжджали пріорські делікатеси і до царського двору. Закревські, Езерські, Лісовські, Даніловські. З покоління в покоління жили роди з цими прізвищами, ростили дітей і сади, розповідали легенди про гайдамаків, що стояли на горі Липінка, про художників, що приїжджали на пленер, а пізніше і фотографів, які прагнули справжньо-сільський колорит Пріорки зберегти на згадку.
На одній легенді цієї місцевості варто зупинитися окремо. З Пріоркой пов’язаний і невеликий період життя великого Кобзаря(3). Під час свого перебування в Києві влітку 1859 років Тарас Шевченко жив у будинку Пашковських. Господиня, Варвара Матвіївна, не впізнала в мандрівнику вже відомого поета, хоча сама була прихильницею його поезії. Пізніше спогади про свого гостя вона дозволила записати і опублікувати в газеті «Північна бджола» своїй сестрі Стефанії Крапівіной. Пам’ять про Кобзаря досі живе серед старожилів у розповідях про цукерки і горіхи, якими поет пригощав місцевих діточок, і про бенкети, які він влаштовував для них.
Міське життя сучасної Куренівки не так вже і багате на події. У цьому є своя перевага. 20 хвилин на міському транспорті від метро Нивки, і вже хочеться дихати глибше, споглядати природу та мислите про вічне. Тому для тих, хто з 1 вересня починає навчання в КІБіТі, такий темп життя стає природнім на найближчі 3-5 років і дуже сприяє навчанню.
До речі, ректор нашого інституту Олена Вячеславівна також прихильник Тараса Григоровича Шевченка. Її колекція бюстів Кобзаря налічує понад 100 екземплярів. А у Інституті є ціла колекція цікавих робіт, пов’язаних з життям майстра.
Отже, якщо мадруватимете цїєю частиною Києва, завітайте і до нас.
