Студенти економіко-технологічного коледжу Київського інституту бізнесу та технологій прийняли участь у літньому стажуванні, організованому спільно із факультетом принттехнологій та медіакоммунікацій Білоруського державного технологічного університету. Заступник декана із виховної роботи, Любов Володимирівна Терехова розповіла про результати стажування та про здобутий студентами досвід.
Ви були одним із кураторів проекту «Міжнародне літнє стажування студентів КІБіТ – 2017», який здійснювався спільно з Білоруським державним технологічним університетом (БДТУ, м. Мінськ). Розкажіть у загальних рисах, наскільки вдало цей проект був реалізований.
КІБіТ поновив програму літнього стажування після кількарічної перерви. Це було пов’язано із певними труднощами. Студенти, які брали участь у стажуванні раніше, вже закінчили Інститут, тому був відсутній «маркетинг із уст в уста». Чого чекати? Як там буде? Одна річ, коли це пояснює викладач, зовсім інша – коли твій товариш.
Як не дивно, очікування студентів були на крайніх полюсах: там буде смертельно нудно, ми сидітимемо за партами, а нам щось розповідатимуть викладачі або ми їдемо туди погуляти, це такий закордонний «тріп».
На щастя, студенти, які брали участь у поїздці, були десь на середині шкали. Вони дуже швидко схопили основну стратегію: хоч це й літо, ми їдемо не відпочивати, а пізнавати нове. Велика заслуга в цьому, належить у тому числі батькам. Майже всі, хто сказав, що має спершу порадитися з батьками, потім погодилися їхати, дехто прийшов із документами в той же день. Це чудово, коли між поколіннями є така взаємність і діалог. Багато-хто вважає, що Інститут має навчити, має виховати, насправді ж навчальний заклад лише пропонує можливості та вказує вектори для розвитку. Скільки можна дозволити собі осягнути, залежить від самої людини. Співпраця з батьками, з тими, хто має право сказати: «Хапайся за цю можливість, не прогав її» – дуже важлива.
Літнє стажування почалося із визиту білоруської сторони. Разом із БДТУ ми за кілька місяців підготували орієнтовний план заходів, перелік підприємств та культурних осередків, які пропонувалося відвідати. Через деякий час обговорили й врахували всі побажання. Наприклад, оскільки ми чекали на стажування майбутніх видавців, у програмі було три видавництва. Проте, гості з Білорусі висловили побажання відвідати телеканал (ми домовилися про екскурсію на «Новий»).
Головна ідея була в тому, щоб студенти комунікували між собою, взяли максимум від цього спілкування та від перебування в іншій країні. Тому програма в Києві була так само для наших студентів, як і для студентів з Мінська. Спробувати походити по своєму місту як гість, побачити, ніби вперше, схили Дніпра, пройтися маршрутом, яким міг ходити Ярослав Мудрий, подивитися на Київ очима героїв Булгакова – це дуже корисна вправа. Вона примушує задуматися над тим, що раніше здавалося очевидним.
Стосовно того, настільки вдало було реалізовано проект, напевне, не дуже коректно буде хвалитися. Спробуймо оцінити з прагматичної точки зору – студенти з обох сторін повернулися додому здоровими, задоволеними з новим досвідом і знаннями. Багато студентів БДТУ з нетерпінням чекають осені, щоб знову приїхати до Києва. Мабуть, це найкращий відгук.
Від себе, як куратор, можу сказати, що годі й бажати кращого. Ну, може, більше фізичних сил, щоб ще більше обійти й побачити.
Як Ви оцінюєте рівень організації стажування з боку білоруської сторони?
Для кафедри видавничо-редакційних технологій це був перший досвід організації стажування, у той же час студенти БДТУ одночасно поїхали до Києва й Шанхая. Зважаючи на таку напружену ситуацію, можна сміливо сказати, що організація була на високому рівні. Дуже важливо, що й студенти, й викладачі люблять свою країну, пишаються Мінськом. Нам прагнули продемонструвати найкраще з виробничої й культурної «вітрини» міста.
Наша група до Мінська приїхала у розпал прийомної комісії, проте до нас поставилися з надзвичайною увагою. Навіть проводжати до Києва на автостанцію прийшли завідуючий кафедрою В. І. Куликович і доцент кафедри Ю. Ф. Шпаковський (куратор програми від БДТУ), було несподівано й дуже приємно.
«На МТЗ я вперше зрозуміла, що таке пролетаріат, і яким чином він може рухати економіку.»
Опишіть, будь ласка, специфіку взаємовідносин студентів та
викладачів в БДТУ.
У мене склалося враження, що в БДТУ студентам делегують більше відповідальності. За час нашого перебування студенти провели нам три екскурсії: оглядову по місту, по вулиці Жовтневій (Кастричницькій) і по садибно-парковому комплексу «Лошиця». Саме студенти заповнили всі документи, щоб поселити нас у гуртожиток. Магістранти мають право офіційно працювати в прес-центрі факультету. Здається, це саме той позитивний досвід, який варто нам брати на озброєння: відмовлятися від гіперопіки і більше покладатися на своїх студентів.
Міжнародне стажування проводиться із метою обміну досвідом, що є дуже важливим для майбутніх економістів та технологів. Які підприємства були відвідані, і якими знаннями студенти там збагатилися?
Ми відвідали Мінський тракторний завод (МТЗ) і Будинок друку.
На МТЗ я вперше зрозуміла, що таке пролетаріат, і яким чином він може рухати економіку. Завод дуже великий, щоб перейти його від прохідної до прохідної треба кілька годин. Ми відвідали три цехи. Найбільше враження на всіх справив конвеєр і ліфт, яким спускають кабіни, щоб приладнати їх на трактори. Продукція заводу поставляється в шістдесят країн. Безумовно, це потребує висококласних спеціалістів із управління виробництвом. Підприємство довгий час було закритим, екскурсії проводять тільки з лютого 2017 року. Тобто ми опинились серед піонерів промислового туризму.
Будинок друку для багатьох студентів також став справжнім відкриттям: вони із захватом спостерігали за стрічкою газет і зазирнули в кожну книжечку у видавництві. У той же час – це підприємство-монополіст. Нам було дуже важко це осягнути.
Наскільки наші студенти зуміли справити враження на своїх білоруських колег та їхніх викладачів? КІБіТ є чим пишатися?
Про це, мабуть, краще запитати наших білоруських колег. На друге запитання можу відповісти з упевненістю, що КІБіТ є чим пишатися. Наші студенти показали себе з найкращого боку – їм вдалося зреалізувати командний підсумковий проект навіть в технічно обмежених можливостях (так сталося, що в гуртожитку, де ми жили, не було інтернету),і гідно представити його.
Поширеною нині є думка, що сучасні студенти взагалі не читають. Проте майже всі в групі обов’язково хотіли потрапити в книжковий магазин. Придбали по кілька книг і дуже тішилися з того. Власне ми навіть ходили туди-сюди через дорогу з «Академкниги» до «Читай-города», бо книги там були різні, довелося повертатися. Як викладачу мені було надзвичайно приємно спостерігати у студентів той особливий вогник, який спалахує в очах досвідченого мисливця за книгами, коли він знаходить те, на що так довго полював.
«Наші студенти поводилися ідеально»
Студентське життя не складається лише з одного навчання. Як наші стажери проводили вільний час, що Ви можете сказати про культурну програму?
Багато людей мають упередження щодо столиці Білорусі як до малоцікавого туристичного об’єкта. Це, звичайно, повна нісенітниця. Мінськ – чудове сучасне місто. З великою кількістю садів, парків, музеїв і прекрасним транспортним сполученням. Щодня була запланована принаймні одна культурна точка, але щойно випадала вільна хвилинка, ми їхали подивитися щось із додаткової програми.
Розповім історію, в якій є і розчарування, і захват.
Одного дня ми поїхали шукати парк атракціонів, про нього студенти прочитали в мережі ще вдома. Нам пояснили, як туди дістатися, ми дуже довго їхали і виявили, що атракціони розібрали і там тепер тільки аквапарк. Трошки засумувавши, вирішили пройтися пішки назад і натрапили на прокат велосипедів. Ця велопрогулянка вздовж Комсомольського озера, а для когось катання на катамаранах по ньому – серед найбільш радісних і приємних спогадів з поїздки. Відтоді кожну вільну хвилину студенти мріяли про велосипеди.
Дуже особлива атмосфера панувала також у музеї народної архітектури й побуту «Строчиці» – там ніби уповільнюється час.
У програмі досить гармонійно були поєднаны, як пізнавальні елементи (як, наприклад, Художній музей), так і такі острівки природи («Строчиці» й парк «Лошиця»).
Молодь є молодь, дисципліна під час поїздок не завжди є ідеальною. Вам, як куратору, було важко?
Мені, як куратору, було чудово. Справді. Наші студенти поводилися ідеально. Дуже приємно було, що вони з радістю відгукувалися на пропозиції піти погуляти по місту після завершення основного плану на день.
Не шкодувати себе – це дуже важливо в будь-якій подорожі. От, ми пройшли 22 км. за день, відзвітувалися в університеті, дуже втомилися, ніг практично не відчуваєш, але сидиш і думаєш: «Так, я не бачила нічне освітлення бібліотеки. Поїду подивлюся»
Якими трьома фразами Ви би описали враження від літнього стажування студентів КІБіТ?
Вкладуся в три слова білоруською: прыгажосць, захапленне, радасць.